А дарма що бусель! усе таки розум у него, як у христянина. Недавно то, кажуть, і робилось, як у двох сусїдів загнїздили ся буслї: і в того на клунї, і в того на клунї. Але їден із них не зачіпав свого бусля, а у другого дїти вічно порали ся коло гнїзда. І отож-то під осїнь, як відлїтали буслї, то їден лишив у гнїздї калитку, а другий — головешку, — тай пустив з огнем увсе господарство.
На багатий вечір буває такая година, що вся вода переміняєть-ся в вино. І була, кажуть, їдна така щаслива дївчина, що поспіла як-раз в такую годину до керницї; і як набрала води та принесла до дому, то в їднім відрі була вода, а в другім вино. Така-то вже година була!
В сей вечір і худоба, кажуть, говорить як христянин, тілько христянинови слухати не годить ся.
Але був, кажуть, такий, що хтїв таки чути, як то худоба говорить. Ото він засїв коло свої обори тай слухає. Аж їден віл здихнув тяжко та тяжко!…
А другий його й питає:
— »А чого ти, брате, так тяжко вздихаєш?«
— »А як-же не вздихати? — каже той, — коли ми у-взавтра свого господаря повезем до гробу!«
Почув господар та до хати:
— »Жінко, жінко! дай білу сорочку!«
Вбрав ся і до раня Богови духа віддав. Прийшлось ховати, і як-раз ті самі воли повезли його до гробу.
