Ця сторінка вичитана
Вже крівлею тому й тому
Губи закипіли.
А все таки вони бють ся,
Миром не мирять ся;
На остаток враз без сили
Покотом валять ся.
Плещуть сьвідки у долонї,
І цар помагає,
А мізинець помаленьку
Руку простягає.
Хвать за кримку! та на себе!
Давай утїкати!
Сенаторам через плечи,
Людям через пяти!
»Ловіть його, бісурмана!«
Усї закричали.
А він уже за порогом,
Поминай, як звали!
»Ну, пустили того біса,
Хоть сих не пускайте!
Не пускайте бісурманів,
Зараз порубайте!«
І царевичів безсильних
На шматки зрубали,
І собі нагай ремінний
І казан узяли.
А мізинець-невидимець
З страху, чи із горя
Десь погнав ся через степи
До самого моря.
