Кажуть люде: »в сьвітї чари;
В сьвітї люде, не Татари,
Не будеш без пари!«
Ой сьвіте мій, сьвіте!
Лушпина оріха!
Де твої розкоші,
Та де твоя втїха?
Нудно в тобі, як в неволї,
Тілько мука, тілько болї, —
Нї волї, нї долї!
І ви, мої люде,
Люде — не Татари,
Чи хоч раз ви руку
Сиротї подали?
Кому горе — горе й буде,
Другим жалю не прибуде…
Люде-ж мої, люде!
На-около глянеш —
Та й камінем станеш,
А на себе глянеш —
Як билина вянеш.
Лист за листом опадає,
Рік за роком упливає,
Назад не вертає!
Не згадаю гадки,
Не змишлю я мисли,
Як чорнії хмари
Чорні думи звисли.
Порадь, мати, що́ дїяти?
Ой чи жити, чи вмирати?
Порадь, моя мати!
