Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/47

 І у силї, в добрі,
 Як скала затвердїй,
 І як Бог сьвітовий
 На сторожи ти стій;
І пташки сьвітові
Нащебечуть тобі,
І співак відпічне,
Заспіває тобі…

 А як буря лиха
 Тебе з місця зібє,
 Або хмара-гора
 Тебе громом убє, —
Сьвіт почує ту смерть,
І повітрє здрижить,
І лїси загудуть,
І земля задвижить;
 І пташки пролетять,
 Спогадають тебе,
 І співак перейде,
 Не забуде тебе!

16. X. 1859.

---

 

28. (Пісня.)

Голе, голе моє поле!
Де-ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.
 І стебло пересхло,
 Як билина полягло.

Дїти, дїти, мої квіти!
Як погляну я на вас,
Серце млїє, каменїє,
Що цвили ви тілько раз,