Гіркі моїх шістьнацять лїт,
Гірке моє, гірке коханьня.
Я сумно дивлю ся на сьвіт
Від того раня до смерканьня!…
Мене не бавить соловей,
Квітками рано не вбираюсь;
Від батька, неньки і людей
Я утїкаю і ховаюсь.
А легше-ж мнї хоть що-нибу́дь,
Коли нїкого я не бачу?!
Тугою тужить моя грудь,
Сльозами я гіркими плачу!
Трохиме милий! Ти спокій
Відняв від серця молодого.
Прийди ж, прийди ж на голос мій,
Прийди на голос серця мого!«
Та тут Трохим із-за плечий
Дає поклін свій Акилинї!…
Полились сльози із очий,
І стало весело дївчинї…
Настав Великдень. Знов Трохим
З своїми чорними очима…
По Службі божій щиро з ним
Поцїлувала ся дївчина.
І писанок, і крашанок,
Всього Трохиму надавала.
Із поликами рушничок
В Зелені Сьвята обіцяла.
І повернула ся назад,
Рушник зачала вишивати,
