Ця сторінка вичитана
На тій долинї драбиняк,
І огничок малий згасає.
А коло нього парубчак
Думу тяженькую гадає.
І тяжко, тяжко він здихнув,
Залив ся гіркою сльозою:
Свою він долю спомянув
І розмовляє сам з собою:
»Ой доле, доле ти моя!
Чого-ж я гірко так горюю?
Чого жию на сьвітї я
І топчу землю сировую?…
Даремне йдуть мої лїта,
Не виджу щастя за собою:
Я від колиски сирота
І піду в землю сиротою.
Гіркая доле ти моя!
Тебе я, доле, проклинаю!
Щасливі всї, їден лиш я
Не виджу щастя і не знаю.
Створив мене Ти на біду,
Забув мене Ти, сильний Боже!
Та я такого ще найду,
Що́ і в бідї менї поможе…
Піду, удам ся до чортяк!« —
І от на ноги ізхватив ся!
Пройшла мінута — й парубчак
На роздорожі опинив ся…
VI.
І свиснув раз і свиснув два.
Зірвав ся вітер з полуночи,
