— Що ж, як збунтуєте нарід, як косу возьмете і хлопи за вами, то могла би бути лазня, але ви не такі знов злі.
Панок метушиться, бо до склепику увійшли два мужики і станули коло порога.
— А ви чого хочете, не стійте так, як злодії, бо ви — пани собі, ґазди.
— Ми, проши пана, віпили би по склєночці вина, та кажут, шо тут добре, шо в трунку направит, бо жиди болото дают…
— Ходіть зо мною до другої станції, там сядете, скажете собі дати так як люди… — каже пан Ситник.
— Нашо, пане, ми отут постоїмо, ще нам сідати траба, нема чєсу…
— А видите, який ви темний нарід, а німець — також хлоп, але подивіться на нього, як він тут прийде. Просто суне, сідає і баста!
Панок показує, як німець йде, як сідає.
Пани регочуться, мужики поставали ні в п'ять, ні в десять. Вони поспускали голови і не знають, що діяти.
— Ходіть, не будьте худобою, зараз ходіть, ви боїтеся оцих панів? Та то — ваші наймити, ви їх годуєте, вбираєте, а ви перед ними пляцком!
Мужики червоніють, пітніють зі стиду і йдуть за панком. Сідають у другім покоїку коло стола і мовчать. Він дзвонить.
— Прошу літру вина нам дати…
— Прошу, пийте, не розглядайтеся так, якби
