вернуть з папером, но і дадуть пару волів, заладують тебе з родиною і їдь в інше село годитися: кілько корців збіжжя дістанеш, кілько дров, чи маєш псалтир читати в церкві, чи цілу службу співати. Му́ка була, і тому треба було і пити, і терпіти, і вонітувати разом. Та, як кажу, прийшла тверезість, а потім парасолі, а як підросли хлопці ті, що навчилися читати, то й книжечки і ґазета, наука Наумовича, змінювався селянський світ, та поволі. А потім вибори та хрунівства та „Січи“, вже ні панів, ні жидів ніхто не боявся. Йшла така велика лава в червоних стяжках, що всі вступалися з дороги.
А найновішого інтересного я небагато годен розповісти. А отут дивіться через вікно. Це такий кутик мого села, навіть має назву. Цей кутик під панським лісом. Ліс шумить, навіває в душу всілякі забаганки; то платви треба, то оголоблів до саней, то молодої смерічки на деревце весільне, багато люди потребують ліса. А з того ревізії по хатах, процеси, кошти і кримінали. Тамті кути села не мають тих лісових навичок, а ці одідичили по предках. Дідичність, як знаєте, річ тяжка, аби її злизати параграфом. Десь давно по другім кінці села, того вже відси не видите, то був великий став, то там довгі роки, і я пам'ятаю, ще валялися сіті та неводи, але то давно, здається, що і той кут ставовий мав свою дідичність, але став
