Перейти до вмісту

Сторінка:Тенета Б. Гармонія і свинушник (1928).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Коли він прийшов до неї — читала.

— Підемо, я прийшов, як умовились.

— Я не піду.

— Чому?

— Так, не хочу.

Розсердився.

— Знову балакати з тобою не можна.

Катя: — Не балакай.

— Ну, й чого ти така?

— Яка? — всміхнулася.

— Слухай, Катерино, ми-ж повинні з тобою до чогось добалакатись. Чи ти не хочеш говорити.

— Я вже добалакалась давно.

— Ти мене любиш? — узяв за руку, погладив ніжно, — ну, скажи?

— Ти знаєш.

— Так для чого-ж ти так робиш?

— Як? Що приїхала тоді з фронту, тобі нічого не сказавши? Що не роблю й тепер, так як ти хочеш? Що не хочу з тобою жити?

— Хіба люблять так, як ти?

— Ну, а як-же? Чудний ти. Ми так довго не бачилися, а ти знову прийшов з вимогами. Ти власник. Розумієш? Ти хочеш, щоб з тобою жила, по-твойому думала. Я люблю тебе, але де-чого в тобі ненавиджу.

І знову він запитав в двадцяте.

— Який же я?

Відповіла:

— Такий як усі.

— Чого ж ти хочеш? — запитав сердито вже.

— Може неможливого.

„І справді, чого вона хоче, хоче!?“ думав