— Нужник, значить, — спитав Михайло.
— Ну, як семейні справи?
— О, нічого. Добре. По столовках бігати не треба. Женися, Петре, не прогадаєш.
— А як з потомством? Чи не розгубив козацької сили по могилках?
— Я? Якби тобі стільки абортів зробили, як Ніні, то ти-б знав. Біда мені з нею; мені вже й нецікаво, а вона всю ніч спати не дає.
І Дмитро розійшовся; а як вона його пестить, ого-го…
— Сволоч ти, — сказав Петро.
— Чому-ж то?
— Навіщо ти мені оце розказуєш.
— Коли тобі не цікаво, то я… образивсь Дмитро й пішов.
— А даремно, ти не дав йому добалакати до кінця, — сказав Михайло, цікаво було-б послухати.
— Послухаєш такого типуса і здається — сам робиш щось погане.
— Ну, то невідомо, як ти будеш робити. Всі ми врешті в старому болоті борюкаємося.
— Ех, правда… Знаєш мені часто уявляється така картина. Свинюшник. Ми всі стоїмо там по коліна в болоті. Є десь сонце… Є… Бо пробивається крізь щілину й навіть болото золотить, а навколо в теплому багні лежать свині і задоволено хрюкають. Їм добре, немає у них ніяких думок і сумнівів. Почнеш їх розбуркувати, так вони тебе ідіотом назовуть. Ти не думай, що вони за старе тримаються. Це невелика-б біда була, але вони нюхом добре чують все нове й свіже, переможне і лізуть туди, несучи за собою свій свинушник.
