прийдеш? Звичайно, Дмитрові нічого невідомо. Доповідь буде про Леніна.
Майнула хвостом, побігла.
„Яка нудьга. Оборка на платті і поруч Ленін“. — Засміялася: „Як чудно иноді все перемішується“. Прийшов Данило. Довго балакали і, як завжди, коли вдавалося когось заспокоїти, був у Катерини спокійний і веселий настрій. Одяглася, вийшла.
…„А чудна ця дівчина — певно когось чекає, а він спізнився ракалія“…
…„Цей непман солодко пообідав. Руки в кешенях, а пальці ледве ворушаться…
Ей, непман!
Держи карман
Візьмем з бою.
Ти все одно у нас в кешені“, — стає легко, як у степу після дощу. Вдома писала увечері до пізна.
…Хай застилають хмари світло,
Хай тумани захмарюють обрій.
Ми ярдами вийшли в колонах
Ми до бою вийшли сьогодні.
Кинула олівця, слухала. Десь унизу гудів натовп і гомонів трамвай. Здавалося, що життя це точка з тисячами ниток у всі боки, таке різноманітне, таке хороше. І досадно було тільки одно, що прожити можна тільки по одній ниточці. Яку не візьми, а все по одній. Чому не можна бути разом і чоловіком, і жінкою, і цією зсохлою мухою, що жила літом. Ну, чому не можна жити хоч два рази. І почувається великий сум за життям незнаним і недосяжним чужим життям. Почувається нове
