Хотів знов лягти, та прив'язана рука не дозволяла. Можна було лише сидіти, обпершись головою об стовп, або впасти на живіт — тоді не видко було вікон з синім небом і жовтою осінньою гілкою.
Жовтий лист! Він щось нагадував йому! Муляв мозок… Але ж що?
— Жовтий лист… Жовтий лист… — шепотів він.
І раптом пригадав.
Було таке ж сине небо й жовтий лист… Це коли їх відряджали на фронт… Тоді думалось: бої і може смерть на синьому полі; зірветься дибки кінь від гарячої кулі, а він передсмертним рухом надушить курок револьвера.
Так і трапилось, та він утік від такої смерти.
Тепер його мабуть розстріляють…
Окремими уривками виринали події сьогоднішньої ночі, але як і хто переніс його сюди, згадати не міг.
Про смерть якось не думалося, хоча знав, що коли не трапиться чогось несподіваного, прийде смерть і…
Заплющуючи втомлено очі, подумав:
— Як дивно, — на ранок мене вже не буде…
А втім, лише думав так, бо десь у глибині не вірив у це. Не міг собі уявити.
Ну, розчиняться двері й хтось увійде… Потім поведуть вулицями, а дядьки, виходячи з хат, дивитимуться байдуже.
Виведуть за село…
