— Це провокація, — каже схвильовано Гнат, але комісар тепер із зневагою дивиться на нього.
— Все ясно, — каже він. — Ведіть його.
Гнат почуває, як починає крутитися стеля; але стискує руки й примушує себе бути спокійним.
— А Назаренко? — питає він злякано.
Назаренко знову підводить голову; на обличчі його з'являється зла, радісна посмішка.
— Розстріляйте Назаренка, — молить Гнат комісара. — Розстріляйте його, прошу.
— Досить! — кричить комісар, схоплюючись з-за столу.
— Відпустіть мене!… Я ж правду сказав.
Тоді Гнат не витримує. Він починає рватися з рук дозорців і кричить:
— Розстріляйте і його, гада.. І його! Я знатиму, що вмер недаремно!
Він кидається до комісара, припадає до нього й просить знову:
— Розстріляйте його… Не відпускайте, він вам готує пастку… Я знаю, мені ж все одно вмирати. Мене без Назаренка розстрілювати не можна…
Потім він раптом заспокоюється й каже:
— Дайте щось напишу, і порівняйте руку: мою й отамана Власенка.
Комісар, подумавши, погоджується:
— Ну, добре.
