Вже проїхали Корчовате озеро й голова колони увійшла в лісок, коли з обох, боків лунко застукали кулемети.
… Коні ставали цапа, а люди, розгублені, не розуміючи добре, що сталося, почали стріляти, ранячи своїх і цим ще збільшуючи загальне замішання.
Гнат, повертаючи коня, побачив, як його ескадрон відступав безладною, розгубленою купкою.
— Засідка, — майнуло в голові.
Голосно вилаявся й повернув коня.
Натискуючи острогами, люто проклинав себе й свою необережність. Та хто ж міг гадати, що трапиться таке? Дозори сповіщали, що все навколо спокійно, а хуторяни запевняли, що от уже тиждень, як не бачили ворожого війська… Коли б же знаття!
Чортова куркульня — не даремно ж нічого не можна було дістати в хуторі, — ні хліба для людей, ні сіна коням… Та тепер уже пізно лаятись і думати про це; попереду розірваною стрічкою бігли хлопці, а услід татахкали кулемети й гуркотіли постріли.
