Гервасій. Що там бумаги! Красовський на лікаря вивчився, то йому шляхецтво пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу! І в мене було їх доволі, а тільки я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.
Мартин. Може ти й корова, а мій прапрадід…
Гервасій. Був стражник? Чув! А мій був підкоморий!
Мартин. Твій під коморею тільки сидів, то инша жеч…
Гервасій. А твій стеріг тієї самої комори, де мій сидів?
Матвій. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по тітулі — кеди німа ніц в шкатулі!… Краще, пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу, та запємо могорич!
Мартин. Ні, пане Дульський… У мене, слава Богу, є і в шкатулі… я на другій линії…
Гервасій. Він дворянин!
Мартин. Щоб ти знав!
Гервасій. Горе з такими дворянами! А по моєму, хто вчену голову має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то…
Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо вмієш тільки молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!… А я й скоропись розбіраю.
Горвасій. По батьківському молитвенику тепліш молиться.
Матвій. Ну, годі, панове, бо я бачу, що посваритесь!
Гервасій. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!… Прощайте, пане уродзоний! Тільки глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Йде).
Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшиті!
Матвій. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю — і ніс, здається, не свербів.
Мартин. Чогож, милости просю, сідайте, я зараз почастую: то одна жеч, а це друга.
Гервасій. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов).
Матвій. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
Мартин. Оставайся, закусимо.
Матвій. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умісті прийшли, умісті й вийдем… Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника: славний парубіяка…
Мартин. Я й сам знаю… так не рівня по званію.
Матвій. До зобачення!… (На виході). Може ще роздумаєте і на Тройцю потанцюємо! (Пішов).
