Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом.
Мартин. О, Господи, о, Господи! На що ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тяме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору, як не було, так і нема!
Палажка. Божевільний! Єй-Богу, божевільний! Тиб дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?… Хиба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губерським секретарем-регистратором? Краще — кажи?
Палажка. А деж він у біса той… ростератор?
Мартин. Регистратор.
Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото тож бо й є! Приїде, душко, приїде! Про ньогож я й казав Степанові на одїзді — чула?
Палажка. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тільки роздратував мене… Ну, а Марися?.. Тиж її питав — може вона не схоче?
Мартин. І питать не буду, на що питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере — не бійсь: де пан, а де мужик!
Палажка: Дай, Боже! Хиба я їй ворог?
Мартин. І я не ворог своїм дітям: хочу обох дітей пристроїть по дворянськи!.. Тільки ти, Палазю-душко, зділай милость, не супереч мені, слухай мене,
Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
Мартин. Ну, годі. Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі роскажу: а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І роспитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Палажка. А колиж приїде жених?
Мартин. От Омелько привезе звістку, а може й самого привезе, бо не дурнож його так довго нема: мабуть задержав, поки з присутствія вийдуть.
Палажка. То яж зараз і піду, бо може сьогодні й привезе.
Мартин. Іди, іди душко! Та роспитай гарненько про всі звичаї й порядки дворянські. (Палажка пішла).
