Омелько. Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму…
Мартин. Чого?
Омелько. Похмелиться.
Мартин (підступа до нього). А ти по чім знаєш? Га? Хиба він тобі казав, що йде похмелиться?… Звідкіля ти це узяв?
Омелько. Та я так догадуюсь, а він казав — діло є до жида.
Мартин. Н-ну! Не такий сьогодні день, а коли я тобі зубів не повибиваю за твої речі, то не я буду!… Так і ляпнеш, що́ в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи — гості збіраються, будемо обідать. А Марисі не бачив?
Омелько. У садку сидять.
Мартин. Гукни й на неї, щоб ішла. (Омелько пішов).
Палажка (у двері). Дівчата, готуйте стіл!
Мартин. Щож це нема гостей. (Входять дівчата й пораються коло столу).
Палажка. Когож ти кликав?
Мартин. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачинського, з жінками, з дочками, — набереться доволі.
Дульський. Здоровенькі були!
Мартин. Просимо, просимо… (Жінки цілуються, сідають і тихо балакають).
Дульський. Ну, поздоровляю тебе! Дай Боже діждать онуків.
Мартин. Спасибі! (Входе Протасій з жінкою, двома дочками). От і Протасій з семейством. (Дульський ховається між бабами).
Протасій. Всього доброго вам у хату! (До Мартина). Голова трохи боліла після вчорашнього… А добре співа гражданський офицер, твій зять! Я ще як жив на Дідовій балці… А там здавна осівся Кирило Гарболінський, — він був, кажуть, маркитантом в 1829 году й нажився здорово: свій табун коней, пар 40 волів, корови, вівці… тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер… А ми держали сад і став графа Рипяшинського — на одкупі… Сад був чудесний… Одних груш, бувало, в Херсонщину фур 10 одішлемо, а скільки свині поїдять, та доволі того
