спектива і на чий млин воду пускають. Коли Україні судилось стати культурною, свідомою, то свідомість і культура вкажуть недвозначно на тих, хто працював для зросту цієї культури; вкажуть на нас і вкажуть на Вас, тих Українців, що працювали для української культури, але не вкажуть ані на Москалів, ані на Жидів, ані Поляків, ані Румун, ні на тих Українців, що лаяли других по припису з Москви. Українську культуру творять тільки Українці. Визволення українського народу може бути ділом тільки українських рук.
І хто ж зможе викреслити нашу працю з національного доробку? Хто зможе доказати Україні, що ми «її вороги»? Цього не докажуть не тільки окупанти, але навіть і ті Українці, що грають роль наспіваних окупантами грамофонів. Ми залишаємо факти, матеріяльні пам'ятники нашої творчости, ми творимо науку в українській формі, до якої йтиме наука по всій Україні. Це така аргументація, проти котрої навіть тупориле блюзнірство кретинів нічого не вдіє і не зможе оплювати її перед народом.
Ми тішимось з брехні окупантів і слідкуємо за тим, як він відновлює капіталізм, «красних купцов», «красних банкіров», «красних (перекрашених царських!) жандарів», і зовсім вже навіть не «красних» поміщиків в формі 60-літньої аренди землі без обмеження площі, «красну федерацію», московську кнутократію, як він викопує могилу всім своїм «красним» словам про комунізм, соціялізм, владу робочих і селян, як він національно «визволяє» і «означає» в Москві поневолені народи. Хай копає! В тій могилі поляже він навіки сам і вкриється горами нечуваної цинічної брехні, горами трупів селян і робочих, черепи яких будуть йому достойним пам'ятником. Працюючи для українізації й розвитку української культури Ви робите те саме діло, що й ми: підготовляєте могилу московсько-жидівському насильству на Україні, бо Україна, ставши свідомою й культурною, струсне з себе купу паразитів, що п'ють тепер з неї соки та ще й силкуються довести самі і через своїх «яничарів», що це є визволення її. Невмолима історія поставила Вас і нас, українських революціонерів, до одного діла, і ми його — кожний на свойому місці — робимо по змозі. Через те і не гніваємось на Вас і не проклинаємо, бо цінимо Вашу працю, а коли хто з «не в міру преданних» почне ляпати на нас дурниці, не маючи благородної мовчанки і скромности, то ми й відповідаємо такими словами, як «яничар», щоб схаменути людей від черезмірної подлости. Ми добре знаємо, що не всі, хто працює з окупантами, є зрадники і яничари. Далеко не всі! Більшість працює і мовчить, не вискакуючи поперед окупантів з гавканням на нас. Ми таких знаємо, розуміємо і цінимо за їх жертвену працю і благородний такт. Ми морально з ними. Ми одобрюємо їх і відчуваємо рідну близкість до їх. Ніколи проти них не підійметься не то що рука — навіть слово наше. Ми з ними робимо спільну справу, незалежно від того, який вони мундир перед окупантами носять К. П. б. У. чи безпартійного. Під чужою одежою ми відчуваймо биття рідного серця.
