що він сам її завинив, а завинив через те, що на один мент перестав вірити у свій народ і звязався з Москалями у фальшивім переконанні, що вони можуть Українцям скинути чужі кайдани, то ця сповідь умираючого героя булаб викликала потрясаючо глибоке вражіння. Ця трагічна вина і свідомість її в Зеленого булаб оповила його душу сяєвом величі, як це бачимо не тільки в літературі, напр., на героях Шекспіра, але і в життю, коли людина приписує вину за свою загибель не другим людям, тільки сама собі. Таким чином і з ідейного і з артистичного боку бувби автор виконав уповні своє завдання. Пригадую, що момент власної трагічної вини грає рішаючу ролю у Франковій поемі „Мойсей“: за те, що Мойсей почав лиш на коротку хвилину сумніватися в тому, чи добре, він робить, що вже сорок літ веде ізраїльський народ безмірною пустинею до обіцяної землі Ханаану, за цей короткий сумнів мусить Мойсей на порозі Ханаану гинути! Ось у чім велич послідовно проведеної ідеї.
Ми переконані, що авторові вдасться у другім виданні „Отамана Зеленого“ справити цей недогляд, тим більше, що в нього глибокий талан, а тільки, як я вже згадав, він занадто квапився з написанням другої частини повісти.
Форма „Отамана Зеленого“ вражає нас дуже передовсім своєю свіжостю. Так і здається, що ціла повість пахне животворним подихом чорнозему:
„Сам чорнозем котиться на ворога і загро-
