Перейти до вмісту

Сторінка:Тутковський П. Краєвиди України (1924).pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вже віку свого доживають. Инше, зламане хуртовиною і опалене блискавкою, стоїть собі край дороги, як чернець; там трухлявий пень схиливсь, як той старець з торбою. Куди ні глянь, усе тебе чарує, привітає, усе тобі всміхається».

Ліс у Буковинських Карпатах так описує О. Кобилянська: «Зелено-брунатний, високий по коліна мох буяв, ніколи не тиканий, лагідними хвилями у мокравій землі праліса. З нього не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але красу і об'єм годі було змалювати. Їх пишні корони пестилися з облаками і зносили над собою лиш сяєво сонця. Десь-недесь лежали на землі дерева-великани, підриті і поборені віком або й розколені громом. Спочиваючи в траві, були зверху оброслі мохом, а всередині порожні і порохняві. Біля них буяла молода деревина, вдолині широкогалуза, а вгорі струнка і повна молодечої гнучкости. Спів птахів — рідко чути. Зате частіше голосний, у тишині, немов церковній, виразно чутний шелест і тріск, немов ламання зсохлого гілля і майже завсіди сумовитий, далеко сягаючий шум…»

Дивний малюнок нашого поліського бору в бурю дає В. Г. Короленко:

«Ліс шумів… В цьому лісі ніколи не переводився шум, рівний, протяглий, неначе далекого дзвону відгомін, спокійний і невиразний, наче тихая пісня без слів, наче неясний про минулеє спогад. У йому ніколи не переводився шум, бо це був старий, непроглядний бір, якого не торкались ще пилка й сокира баришника лісом. Високі столітні сосни з червоними потужними стовбурами стояли військом похмурим, тісно збратавшись вгорі зеленим верховіттям. Внизу було тихо, душило живицею; крізь килим з соснової глиці, що нею там всипана поспіль земля, пробилася яра папороть, пишно розкидалась вона химерними зубцями й стояла непорушно, і листом не зворухнувши. По вогких закутках тяглась догори високим стеблом зелена трава; білий тройнячок схилявся обважнілими голівками, немов у тихій млості. А вгорі без краю та впину тяг собі отой шум лісовий, неначе глухі зідхання старезного бору… По лісі, здавалось, розходився гомін од тисячі потужних, хоч і глухих, голосів, що грізно про щось перегукувалися серед темряви. Здавалось, якась