лярські штуки над Дюма і Буссенго, — який комичний контраст з тією урочистою уявою, яку викликають у нас ймення цих наукових олімпійців, коли ми на них натрапляємо на сторінках підручника! Цей досвід з виноградною лозою, що так несподівано був перевірений, став класично відомий; він остаточно розвіяв сумніви в тому, що рослинний вуглець може повстати з атмосфери і, так мовити, завершив вивчення питання з його хемичного, статичного боку. Майже несчисленні досвіди, що переводились пізніш, де рослина за все своє жіиття не одержувала вуглецю з иншого джерела, крім атмосферного повітря, поставили цей висновок по-за всяким сумнівом.
Отже, найголовніший мент у вуглецевому кругобігові якого підмітив Сенеб'є, просліджено цілком. Поцікавимся дізнатись, як же за скоро робить вуглець цей кругобіг. Знаючи, як багато вуглекислого газу в атмосферному повітрі, припустивши (що не цілком правдиво), що його є рівномірно у всій атмосфері, знаючи, нарешті, середній тиск, себ-то, вагу атмосфери, — ми можемо визначити, як за великий вуглецевий запас, що носиться з повітрі. З другого боку, ми можемо визначити, як за багато вуглецю, у формі рослинної субстанції, що-річно вилучується з атмосфери, напр., нашими сільсько-господарськими рослинами; порівнюючи ці цифри, ми можемо прийти до грубо приблизних, але все ж досить цікавих висновків відносно того, як за швидко робиться це коло. Як-би можна було виділити стовп атмосфери, що стоїть над пшенишним полем, то для пшениці того вуглецю, що є в обсязі цього стовпа, вистачило б на чотирі з половиною роки; для конюшни вистачило б його тільки приблизно на два роки. Звідси зрозуміло, як скоро вуглецевий запас повинен відновлюватись в атмосфері? Звідки ж він буде поповнюватись? Робили спроби обчислити, як забагато вуглекислого газу звіль-
