embrasse mal entreint (хто дуже багато обхоплює, мало затримує), не добачило де-яких фактів, а потім стало цілком їм суперечити. Що таке флогістон? Замінімо це слово сучасними поняттями, — хемичне напруження, потенціяльна, потайна енергія, — і ми зрозуміємо суть цього учення[1]. Коли тіло горить, щось втрачається, звільняється — флогістон, казали його оборонці, — і це була правда. Коли тіло горить, щось набувається, сполучується — кисень, казав Лявуазьє, — і це була ще більша правда. Помилка прихильників флогістону полягала в тому, що вони в одному рівнянні хотіли показати, як перетворюється субстанція і як перетворюється енергія. Правда, цю потайну енергію, що звільняється, коли тіло горить, уявляли вони у формі матерії, але згадаємо, що давно ще й після них фізики не могли розлучитись з тепляною, світляною, електричною матерією[2]. Лявуазьє тимчасово обмежив питання, підійшов до його виключно з хемичного боку, — в цьому і виявляється прозірливість генія, що розуміє завдання своєї доби. Звузивши, таким чином, науковий обсяг, він його поглибив; і тільки тепер хемія, зміцнившись на цьому більш обмеженому, але тривкішому фундаменті, знов вертається до ширших динамичних завдань. Яку ж послугу Сенеб'є могло зробити це учення про флогістон? А ту, що через це учення його погляди грунтовно не різняться від наших, що і для нього, як ми бачили вище, кругобіг вуглеця був таким процессом, в якому соняшний промінь уловлюється, складається в запас у формі „флогістону“, а потім звільняється в полум'і свічки, палива і т. д. „Флогістон, — каже він в одному місці, це світло, що погасло, але завше може знову
