Сен-Бев, характеризуючи один з боків діяльносте Руссо, з властивою йому влучністю, зауважує, що Руссо зумів викликати в громадянстві й письменстві, які цілком відійшли в штучно витворене ними життя — le sentiment du vert (почуття зелені, себ-то, почуття природи, любови до природи, свідомість її краси). Люде, ніби уперше, почули, що в них є якійсь глухий інстинкт, що їх якось незазнано, але і наче давно тягне до природи; а сам той, хто спричинився до цього, раптового просвітлення, гнаний, хворий, вбогий скитальник, єдину втіху і цілющий засіб мав в цьому умиротворному „зеленому шумі“ від тих тяжких дум, що його гнітили, тих чесних дум, „в которых так много и злобы и боли, в которых так много любви“ (Некрасов).
Сенеб'є розуміється, не мав такого могутнього, чарівного слова, як його земляк; він не відкрив враженому людству очей на нове джерело вищих і чистіших насолод, мимо якого воно проходило, здається, не помічаючи того; але за те він один з перших замислився над питанням: через що цей зелений світ — зелений?
Доводиться часто чути цілком правдиву думку, що люде звертають увагу на нікчемні, випадкові явища тільки через те, що ці явища випадкові, рідкі; і навпаки, вони проходять без уваги мимо явищ великих,
