більше довірря, ніж коли свідчить один. Через цю теорію, себ-то сукупність наших знань про хемичні явища, гадали ми, що розклад вуглекислого газу, як явище, яке супроводиться енергичним вбіранням тепла, буде залежати саме від тепляного напруження проміння. Але, коли я почав вивчати це питання, то проти цієї гадки говорили рішуче всі факти. Ботаніки твердили, що вуглекислий газ розкладається від жовтого проміння, а фізики приймали, що найбільше тепляне напруження має темне, невидиме проміння, що йде за червоним кінцем спектру. Я заперечував ботанікам, вказуючи на те, що їх факти засновуються на експериментальній помилці; зробивши точний дослід і уникнувши цієї помилки, я дійсним фактом довів, що найенергичніше розкладає вуглекислий газ не жовте проміння, а червоне. Фізикам я нагадав, що той погляд, який панує, ніби найбільше тепляне напруження має темне проміння, засновується на непорозумінні; на підставі тих даних, які має наука, ще не можемо зробити висновку, яке проміння, або, точніше, які світляні хвилі мають найбільше тепляне напруження, себ-то можуть викликати найбільший тепловий ефект. Я доводив, що це ще відкрите питання, бо як раз може виявитись, що те червоне проміння, яке, коли його вбірає хлорофіл, розкладає вуглекислоту, має найбільше теплове напруження. Мало не через десять років після з'явились досліди американського фізика Лянглея й англійського — Абнея, і вони цілком підтвердили правдівість моєї гадки,
Але, щоб пояснити, як могла трапитись така грунтовна зміна в поглядах фізиків, корисно трохи ближче, хоч в силу потреби дуже коротко й поверхово вияснити суть справи.
Щоб розвязати питання про те, якій світляній хвилі відповідає найбільший світляний ефект, ми повинні білий світляний промінь розкласти на його скла-
