найнедавнішого часу фізики вивчали розподіл тепла тільки в призматичнохму спектрі, і в ньому найбільше нагрівалася темна частина за червоним кінцем, але, як ми тепер знаємо, не через те, що ці проміні самі по собі сильніше нагрівають, а через те, що вони тут більше скупчені. Коли через удосконалення способів дослідження (виготовлення дифракційних сіток, винахід нових приладів для зміряння малих ріжниць температури і т. и.) стало можливим вивчити розподіл тепла в нормальному спектрі, тоді й виявилось, як я пророчив, що найсильніше нагрівають хвилі червоного кольору і саме того червоного, якого вбірає хлорофіл[1].
Таким чином, як і треба було чекати на підставі теоретичних міркувань, вуглекислий газ розкладають ті проміні спектру, ті світляні хвилі, які викликають найбільше нагрівання. Не теорія розбилась перед ворожими фактами, а неправдиві факти підлягли правдивій теорії. Факт залежности фотохемичної дії від тепляної енергії проміню, як видно, стосується не тільки до одного вуглекислого газу. Цілком певно, що в ньому ми повинні вбачати третій основний фотохемичний закон, а саме: дія проміню залежить од його енергії[2].
Цю залежність розкладу вуглекислого газу від енергії проміню можна виразити в ще наочнійшій форумі, яка ще більш вражає.
Фізика нас вчить, що світло є не що инше, як хвилястий рух. Світляні хвилі, вдаряючись в тіло, викликають в них той рух частинок, що його ми звемо теплом. Коли цей струс частинок тіла досягне певної межі, він може мати ще глибші наслідки: може порушуватись звязок між складовими частинами хемичних сполук, настане розклад цих сполук. Але які ж хвилі
