сліджуючи часткові явища, роблячи свої відкриття, він ніколи не спускав з ока методологичної сторони експериментального вивчення природи, як вищої практичної школи логіки. Перша його літературна праця з'явилась р. 1767; це був дослід під заголовком „Essais sur l'art d'observer et de faire des expériences“ (Про вміння спостерігати і переводити досвіди), де він викладає загальні способи досліджувати природу; пояснює їх він численними прикладами з класичних праць славнозвісних натуралістів. Ставши сам чудовим дослідником, він знову вертається до улюбленої теми, і на цей раз його невеличка книжка розростається до трьох томів. „Більше ніж чверть століття самостійних дослідів, — каже він в передмові, — відділяють цих два видання і гарантують більшу дозрілість тих думок, які я висловлюю; дійсно, переводячи свої окремі досліди, я ніколи не забував про їх стосунки до загальних методів наукового досліджування, — про що думка навряд чи часто приходить в голови дослідникам, які цілком пройнялись інтересом задачі“. Розуміється, що читати цю книжку тепер не так корисно, як вивчати пізніші й талановитіші твори Гершеля, Мілля, Клода Бернара й ин., але все ж в ній є багато корисних і світлих думок. Особливо симпатичний останній розділ, де Сенеб'є, як пізніше Кюв'є, звертаючись до молодого покоління, умовляє учнів, — незалежно од того, до якої практичної діяльности вони готуються, — щоб вони гартували свій розум, виховували в собі почуття правдивости в цій школі вивчення природи, де думка на кожному кроці контролюється фактом, де людина, певніше, ніж в якійсь иншій галузі знання, навчаєтеся вищому з умінь, вмінню, однаково потрібному і в житті і в науці, — вмінню шукати й находити істину“.
