полоні опинилися понад 600 тис. бійців та командирів. Більш тривалою була оборона Одеси 5 серпня – 16 жовтня. На значний час німецький наступ було затримано у Донбасі та під Севастополем. В оборонних боях 1941 зірвано гітлерівські розрахунки на “блискавичну війну”.
Оборонні дії Червної армії дали можливість перевести на воєнні рейки народне господарство СРСР. Найважливішим заходом була евакуація у східні райони країни до 1500 оборонних підприємств (550 з них – з України). Серед населення розгорнулися патріотичні рухи на допомогу діючій армії. У прифронтових районах створювалися формування народного ополчення, винищувальні батальйони для боротьби з ворожою агентурою тощо. Жителі міст і сіл взяли участь у будівництві оборонних рубежів. Гітлерівський “бліцкриг” зазнав остаточного краху після битви під Москвою 1941-1942 і переходу Червоної армії у контрнаступ. Активний опір радянських військ агресорові сприяв створенню антигітлерівської коаліції, провідну роль у якій відіграли СРСР, США та Велика Британія. Від листопада 1941 США почали поставки до СРСР за ленд-лізом озброєння, продовольства, обмундирування тощо. Було досягнуто принципових домовленостей щодо відкриття другого фронту в Європі.
Після поразки німецьких військ під Москвою за наполяганням Сталіна Червона армія провела ряд операцій з метою розгрому ворога на різних ділянках радянсько-німецького фронту. Але спроби здійснювати оборонну стратегію і одночасно проводити наступальні операції призвели до негативних результатів. Особливо прикрими були поразки радянських військ під Харковом і Керчю, а також під Севастополем. Вермахт, використовуючи стратегічну ініціативу, наприкінці червня 1942 розгорнув загальний наступ на півдні з метою захоплення Кавказу, бакинської нафти і виходу на Близький Схід. У ході цього наступу напрям головного удару був перенацілений на Сталінград (нині м.Волгоград, РФ). 17 липня почалася битва за це місто, і незабаром, вийшовши до Волги, німецькі війська майже повністю ним оволоділи. Інша їхня частина у намаганні пробитися в Закавказзя вийшла до головного Кавказького хребта. На 22 липня 1942 вся Україна була окупована гітлерівцями. Німецька армія захопила територію СРСР площею близько 1 млн 800 тис. км2, на якій до війни жило понад 80 млн осіб, вироблялися третина всієї промислової продукції та майже половина продовольства. Окупаційна політика була скерована на масове знищення населення, передусім євреїв, циган, а також політичних противників гітлерівської Німеччини, депортацію молоді на примусові роботи до Німеччини, на розграбування української економіки. На всій окупованій території розгорнувся рух Опору – народна підпільно-партизанська боротьба.
19 листопада 1942 після ретельної підготовки почався великий контрнаступ радянських військ під Сталінградом, під час якого оточено 22 дивізії німецьких, італійських і румунських армій (330 тис. солдатів та офіцерів). Водночас німецькі війська почали відступ з території Північного Кавказу. Перехід стратегічної ініціативи до радянських військ дав змогу вже у грудні 1942 почати визволення південно-східної частини України і прорвати блокаду Ленінграда (січень 1943). На цей час Червона армія
