ологічного (церковного) і культурного тиску. Завдяки цьому панівні й освічені прошарки народів Східної й Південної Європи з перебігом часу зробилися носіями спільної культурної традиції. На початку 1970-х рр. історик Д.Оболенський запропонував термін “візантійське співтовариство націй”, зауваживши, що візантійська культура та її спадщина справляли настільки сильний вплив на чимало країн, що цілком виправданим буде вважати їх єдиним міжнародним співтовариством. 865 від В. прийняла хрещення Болгарія, у 870-х рр. – сербські князівства, 988–990 – Київська Русь.
В. була головним дипломатичним й економічним партнером Київської Русі аж до часів Ярослава Мудрого. Виникнення першого державного об’єднання на східнослов’янських землях – Київського князівства на чолі з Аскольдом поклало початок й виходу Русі на міжнародну арену. 18 червня 860 флот Аскольда вдерся до бухти Золотий Ріг і обложив Константинополь. Імператору Михаїлу III довелося сплатити контрибуцію й надати привілеї руським купцям на землях В.
Створення Давньоруської держави (Київської Русі) й утвердження князя Олега в Києві ознаменувало появу сильної країни, з якою довелося рахуватись візантійському урядові. 907 Олег на чолі численного флоту та суходольного війська напав на В. і змусив імператорів-співправителів Лева VI й Александра просити миру. Поряд з чималою контрибуцією візантійці відновили привілеї для руських купців.
Попередня угода 907 і мир 911 між В. і князем Олегом були першими (що збереглися) текстами дипломатичних актів Давньоруської держави. Походи Русі на В., як можна судити зі змісту тих угод, що були вписані до “Повісті временних літ”, диктувалися насамперед економічними інтересами східнослов’янської держави: імперія була головним і до середини 11 ст., по суті, єдиним ринком збуту надлишкового продукту, що його здобували князі з дружинниками у вигляді данини (насамперед полюддя) із залежного населення країни. Продаючи на візантійських торгах хутра, мед, віск, зерно, продукти харчування й лісових промислів, руські князі й бояри купували там коштовні тканини, дорогоцінну зброю, прикраси, вино, фрукти та ін. Менш вдалими виявилися походи на В. наступника Олега Ігоря Старого 941 і 944, після яких руське купецтво втратило частину привілеїв на візантійських ринках. Наступниця й дружина Ігоря княгиня Ольга зав’язала мирні стосунки з імперією й відвідала Константинополь на чолі посольства, вела переговори з імператором Константином VII Багрянородним. Спроби ж князя Святослава Ігоревича закріпитись у Нижньому Подунав’ї внаслідок кампаній 968 і 969–971 закінчилися невдачею. Київська Русь була змушена зректися володінь у Криму (за винятком сходу, де в середині 10 ст. утворилося Тмутороканське князівство), її відтіснили від Подунав’я і Чорного моря. Новий етап міждержавних стосунків Київської Русі з В. настав за князювання Володимира Святославича. Він одружився з сестрою імператора Василія II Болгаробійця Анною, потіснив В. у Криму. Його наступник Ярослав Мудрий продовжував провадити мирну політику щодо В., незважаючи на війну з нею 1043, спровоковану імператором Константином IX Мономахом.
