Є.Коновалець. Всього на Лівобережжі на початку 1919, за неповними даними, Директорія мала в своєму розпорядженні понад 71 тисяч вояків. Вздовж демаркаційної лінії з РСФРР українські частини тримали фронт разом з німецькими підрозділами, які, проте, досить часто переходили на бік радянських військ.
4 січня 1919 за постановою Революційної військової ради РСФРР був утворений Український фронт, до складу якого увійшли 2 радянські українські дивізії, частини російської прикордонної охорони, пізніше – резервної армії. На Український фронт згодом перекидалися загони інтернаціоналістів та частини, сформовані на території Радянської Росії. Війська Українського фронту, як і війська Директорії, поповнювалися переважно за рахунок повстанських та партизанських загонів. На початку свого наступу українські радянські війська мали 14 тис. багнетів і близько 1,5 тис. шабель та 6220 навчених, але неозброєних бійців.
Українським республіканським військам доводилось вести бої на Чернігівщині й Харківщині, проти добровольців у районі Луганська, Синельникового, Бахмута (нині Артемівськ); на південному сході – біля Маріуполя, Нікополя та в напрямку на Херсон. Саме в цьому районі з 28 листопада 1918 почали зосереджуватися війська Антанти, що прибули морем на кораблях та з Румунії суходолом. На півночі радянські війська повели наступ також з території Білорусі по лінії Гомель–Каліновичи–Брест-Литовський.
Остаточний розподіл діючої армії УНР на групи й фронти визначив наказ С.Петлюри від 23 січня 1919: Південно-Східна група полковника А.Гулого-Гуленка (штаб у м. Єлизаветград, нині Кіровоград), Східний фронт під командуванням Є.Коновальця (штаб у м.Київ) і Правобережний фронт – командувач отаман В.Оскілко (штаб у м.Волочиськ). Проте їх тили підривали численні повстання на місцях, перехід деяких командирів (отаман Д.Зелений, полк. М.Григор’єв) зі своїми силами на бік радянських частин, деморалізуючі дії загонів Н.Махна. 5 лютого 1919 радянські частини зайняли Київ. Після жорстоких боїв на Правобережній Україні і кількох успішних військових операцій частина військ УНР 17 квітня 1919 змушена була перейти р. Дністер на територію Румунії, інша – відійти до р. Збруч, куди наприкінці квітня прибули українські війська з Румунії.
Після переходу 17 липня 1919, під тиском польських військ, підрозділів Української Галицької армії Західноукраїнської Народної Республіки на територію Наддніпрянської України, згідно з постановою Директорії і диктатора ЗУНР Є.Петрушевича від 15 липня 1919 відбулося об’єднання сил. 31 липня 1919 Кабінет народних міністрів ухвалив запровадити єдине командування для української республіканської армії. Штаб головного отамана очолив генерал-полковник М.Юнаків. Було досягнуто порозуміння у підготовці й проведенні походу об’єднаних сил обох армій на Київ і розгрому радянських військ в Україні. На той час УГА налічувала до 50 тис. вояків, а реорганізована армія УНР – 35 тис. і разом з повстанськими загонами – близько 100 тис. осіб.
Військами УНР командував наказний отаман О.Осецький, а частинами УГА – генерал-чотар М.Тарнавський. 9 серпня 1919 вони захопили Жме-
