участь у створенні мозаїки головної церкви Києво-Печерської лаври (кінець 11 ст.). У 2-й пол. 12 ст. Г. та давньоруські князівства підтримують політичні взаємини: 1154 київський князь Ізяслав Мстиславович в останній рік життя вдруге одружився з дочкою грузинського царя Деметре I – Русудан. 1185 син владимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського Юрій одружився з грузинською царицею Тамар. Шлюб був розірваний через два роки.
У 17 ст. на українській землі з турецької неволі втікала чимало грузинів, які вливалися до лав Війська Запорозького. В 17 – на початку 18 ст. грузинські князі підтримували зносини з запорозьким козацтвом. Ширилися й культурні взаємини. У 1-й пол. 18 ст., грузини, що мешкали в Москві, переклали грузинською мовою твори П.Могили та Дмитрія Ростовського. У 30–40-х рр. 18 ст. царський уряд пожалував багатьом грузинським дворянським і княжим родинам (Абашидзе, Ерістовим, Жеваховим, Кекуатовим, Орбеліані, Тумановим та ін.) маєтки на території Лівобережної України, де був створений Грузинський гусарський полк. У 1-й пол. 18 ст. грузини селилися на землях Лубенського, Миргородського, Полтавського, Прилуцького та інших полків. У Миргороді тривалий час мешкав і працював поет Д.Гурамішвілі.
Від 19 ст. існували сталі економічні зв’язки між українськими та грузинськими землями, що перебували в межах кордонів Російської імперії. На початку 19 ст. у східній Г. з’являються поселення, в яких мешкали українці, звільнені з російської армії. У 60-ті рр. 19 ст., після примусового виселення абхазів до Туреччини, на землях північно-західної Г. з’являються мішані російсько-українські поселення. За Всеросійським переписом 1897, на території Г. мешкало понад 10 тис. українців.
Протягом 19 – початку 20 ст. чимало грузинів здобували освіту в Київській духовній академії, Київському університеті та навчальних закладах Одеси, Харкова та інших міст. Серед випускників-грузинів вищих шкіл в Україні 19 – початку 20 ст. були визначні громадські і культурні діячі, учені, серед них Я.Гогебашвілі, Н.Ломоурі, П.Мелікішвілі, В.Петріашвілі, Ш.Читадзе. Тоді ж у започаткуванні грузинсько-українських літературних зв’язків брали участь М.Гурієлі, Д.Томашвілі, С.Хундадзе, А.Церетелі, С.Шаніашвілі та ін. У 2-й пол. 19 ст. грузинською мовою перекладалися твори Г.Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, І.Франка, Т.Шевченка. У 80-90-х рр. 19 ст. в Г. гастролювали трупи М.Кропивницького та М.Старицького. На початку 20 ст. у Тифлісі (нині м.Тбілісі) існувала постійна українська трупа на чолі з М.Біляєвою. Наприкінці 19 – початку 20 ст. з’явилися українські переклади грузинських літературних творів, виконані П.Грабовським, О.Лотоцьким та ін. 1910–13 в Г. проживала Леся Українка, що розширило українсько-грузинські культурні взаємини.
1917 у Тифлісі відбувся Український військовий з’їзд Закавказзя, на якому була заснована Закавказька крайова українська рада. Вона видавала газету “Вісті”, пізніше “Українські вісті Закавказзя”.
Спроби встановити дипломатичні стосунки Г. з Україною датуються початком 1918. Перше дипломатичне представництво Г. в Україні в
