втрат і примусивши його припинити штурм. Із звісткою про перемогу козаки вдруге звернулися до російського уряду, прохаючи прийняти Азов під його владу. Для обговорення цього питання цар скликав у січні 1642 в Москві земський собор, представники якого не змогли дійти одностайної згоди. Водночас від султана надходили погрози розпочати війну проти московського царства. Своє рішення Михайло Федорович висловив у грамоті до учасників “А.с.” – залишити Азов. 18 червня 1642 вони покинули фортецю, зруйнувавши її дощенту.
Літ.: Голобуцкий В.А. Запорожское козачество. – К., 1957; Попов М.Я. Азовское сиденье. – М., 1961; Панашенко В.В. Спільна боротьба запорозьких і донських козаків проти кримських і османських феодалівзавойовників // УІЖ, 1979, №4.
М.М.Варварцев.
АЗОВСЬКО-ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1695-1696 – походи російських військ та українських козацьких полків на турецьку фортецю Азов і пониззя Дніпра під час російсько-турецької війни 1696-1699. З боку Російської держави воєнні дії проти турецько-татарських військ велися у пониззі Дону і Дніпра з метою відкриття виходу в Азовське море, а також, щоб пробитися до Чорного моря. Оскільки Україна постійно зазнавала нападів з боку Османської імперії й Кримського ханства, то українські козаки проявили велике завзяття в цих походах. Навесні 1695 кращі полки російської армії – Преображенський, Семенівський, Бутирський і Лефортів (всього бл. 35 тис. вояків) вирушили на Азов. Але похід виявився невдалим, облога Азова затяглася, і 2 жовтня війська відступили. Водночас 120-тис. російська армія під командуванням Б.Шереметєва та українські козацькі полки на чолі з гетьманом І.Мазепою виступили в пониззя Дніпра. До них приєдналися запорозькі козаки. У липні російські та українські полки успішно штурмували найбільшу нижньо-дніпровську фортецю Казікермен (нині м. Берислав), а запорожці взяли в облогу фортецю Тавань (Мустриткермен). Гарнізони противника змушені були капітулювати. Дві інші фортеці – Асланкермен (Арслан, Орслан) та Мубереккермен (Шагінкермен) – здалися без бою. Взяття укріплень було значною перемогою об'єднаних російськоукраїнських військ. 1696 Петро І призначив командувачем усіма військами О.Шеїна. Головний удар знову спрямовувався на Азов, куди вирушили 10 тис. вояків, що брали участь у здобутті турецько-татарських фортець на пониззі Дніпра. 17 червня під Азов прибули українські козацькі полки – Чернігівський, Гадяцький, Лубенський, Прилуцький та два охотницькі (всього бл. 15 тис. вояків) під командуванням наказного гетьмана Я.Лизогуба. На успіхах військових дій цього року позначилася участь новозбудованого російського флоту, що блокував Азов з моря. В результаті штурму гарнізон турецької твердині в гирлі Дону капітулював. 19 липня в Азов вступили
