нований на Балаклавський грецький батальйон, який виконував прикордонну службу на узбережжі від Севастополя до Феодосії і розміщувався у Балаклаві і селах Кадикой, Камара, Карань, Ласпі й Керменчик. Інше воєнізоване поселення з А. – учасників бойових дій проти турецького флоту на Середземному морі – утворено 1795 неподалік Одеси в районі містечка Олександрівка. На його базі сформували грецько-албанський дивізіон, перейменований після перетворення на Одеський грецький батальйон. В цей же час велика група А. (понад 200 чол.) взяли участь у заснуванні Одеси, де 1794-95 за сприяння “Комісії для поселення греків і албанців” забудовували своїми домівками вулиці Велику та Малу Арнаутську, названі від турецького слова “арнаут” (“албанець”). На початку 19 ст. групи албанських втікачів від турецького гноблення осіли на півдні Бессарабії й заснували с.Каракурт (нині Жовтневе Одеської обл.). 1818 вони отримали права і пільги колоністів, а їх основними заняттями стали тваринництво і землеробство. 1861 значна частина албанських поселенців мігрувала з південної Бессарабії до Бердянського повіту в Приазов’я й створили села Тююшки, Джандран і Таз.
Контакти і ознайомлення української громадськості з Албанією та її боротьба проти іноземного панування знайшли відображення у працях сучасників подій – філософа-просвітителя Я.Козельського, історика М.Маркевича, вихованця Харківського університету, автора історичної повісті “Господарювання албанців” А.Хиджеу та ін. У наступні десятиліття до албанської теми привертали увагу письменники Б.Федькович, С.Воробкевич, М.Старицький, І.Франко.
У сучасній Україні А., що є нащадками вихідців з південної Албанії, утворюють окрему етнічну групу на території Одеської та Запорізької областей. За переписом населення 1989, їх чисельність складала 3343 особи. Від 1992 головним центром плекання албанської мови і культури стало Жовтневе, де створено албанське культурно-просвітницьке товариство “Відродження”. А. України мають зв’язки й співпрацюють з Албанським національним університетом та іншими установами на батьківщині предків.
Літ.: Скальковский А. Опыт статистического описания Новороссийского края. – Одесса, 1850, ч.1; Попов П.М. Албанія в російській та українській літературах. – К., 1959; Наулко В. Етнічний склад населення України. – К., 1965; Ісип Е. Формування діаспор балканських народів на Півдні України // Українська діаспора, 1993, ч.3.
М.М.Варварцев.
“АЛЕКСАНДРІЯ” – повість про життя і діяльність давньогрецького державного діяча Александра Македонського. Дата написання – 2-3 ст. Набула великої популярності в країнах Європи за доби середньовіччя як джерело відомостей з воєнної історії античного світу. Від 11 ст. переклад “А.” з грецької мови з'явився у давньоруській державі й відтоді поширювався в Україні аж до 20 ст. окремими списками та в оглядах всесвітньої історії – хронографах. Справила вплив на описи героїчних діянь у “Слові о полку Ігоревим”, творах літописання й усного народного епосу України.
