тут не було кріпацтва, що стало одним з головних чинників утечі сюди селян-кріпаків з України та Росії, солдатів російської армії, тих чорноморських козаків, які не бажали переселятися на Кубань. За різними даними, на межі 18–19 ст. населення, яке підлягало юрисдикції Січі, становило від 15 до 20 тис. осіб. До неї належали 3 слободи, в яких оселялися одружені запорожці й взагалі сімейні люди, які юридично не належали до козацтва. Населення в цих слободах звалося райєю (як усе християнське населення Туреччини). Унаслідок цього такі слободи отримали назву запорозької або козацької райї, яка мала близько 150 дворів Задунайської Січі з її землями й користувалася досить значною автономією. Земля, що відводилася їй, звільнялася від податків із господарства. Козаки займалися землеробством, скотарством, рибальством, торгівлею. Вони не сплачували податків і не виконували жодних повинностей, окрім військової. Остання була досить обтяжливою: задунайці зобов'язані були брати участь у походах турецьких військ, у тому числі в каральних експедиціях проти болгар, греків і сербів, які боролися за свою незалежність; воювати на боці Туреччини проти Російської імперії в російсько-турецьких війнах кінця 18 — початку 19 ст. Турецький уряд надавав задунайцям так звані кормові гроші, що складалися із платні й продовольства.
На З.С. приймали будь-яку людину, незважаючи на колишні провини, соціальний стан, віросповідання. Проте турецький уряд заборонив приймати мусульман. Національний склад Задунайської Січі був строкатим: українці, росіяни, болгари, молдовани, волохи, греки, серби та ін. Більшість становили українці й росіяни. Уся адміністративна, судова, військова влада належала старшині. До неї входили: кошовий отаман, писар, осавул, драгоман (перекладач). За турецьким регламентом кошовий отаман мав звання двобунчужного паші. Писар і осавул допомагали кошовому в управлінні. З турецькими чиновниками кошовий отаман мав вести переговори лише через драгомана. При кошовій старшині перебував турецький «повірений у справах» для повідомлення про рішення турецького уряду, а також для нагляду за політичною ситуацією й збору податків, якщо задунайці займалися господарством за межами козацької території. Січ налічувала 38-40 куренів. Курінна старшина складалася з курінного отамана та хорунжого. Кожен курінь мав свій прапор (байрак-значок червоного сукна з білим півмісяцем і 6 зірками). Уся старшина обиралася на козацькій раді, яка збиралася щороку. Прапор, печатка, бунчук, пернач, топуз (рід кинджала) були клейнодами З.С.
Російська імперія постійно вимагала від турецького уряду ліквідації З.С. Вона домагалася від Туреччини переселяти задунайців подалі від російських кордонів, надавала пільги й оголошувала амністію тим задунайцям, які перейдуть на бік росіян. На початку 19 ст. частина козаків З.С. перейшла до Росії. З них сформували Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, інші
