ІНСТИТУТ З ВИВЧЕННЯ СРСР (англ. — Institute for the Study of the USSR; нім. — Institut zur Erforschung der USSR). Заснований у Мюнхені (ФРН) 8 липня 1950 як Інститут з вивчення історії та культури СРСР. Фінансувався Американським комітетом для визволення від більшовизму; об'єднував учених і фахівців з СРСР в еміграції. Протягом 50–60-х рр. XX ст. видавав наукові розвідки, монографії, часописи й бюлетені (місячник «Bulletin», квартальники «Вестник», «Sowjetstudien» та ін.), проводив наукові з'їзди і конференції, призначав стипендії. У складі інституту працювали й українці: Б. Мартос — голова (1954–56), заступник голови (1956–57) та секретар (1957–58) наукової ради, дійсні члени інституту — А. Яковлів, І. Бакало (директор 1954–61), М. Міллер (науковий секретар 1951–61), П. Курінний, Б. Крупницький. Інститут публікував чимало українознавчих матеріалів, зокрема в періодичних виданнях «Український збірник» (17 книг, 1954–60) та «Ukrainian Review» (9 книг, 1955–60). У серії «Досліди і матеріяли» побачили світ праці Н. Полонської-Василенко «Українська Академія наук: Нарис історії. Частина 1: 1918–1930» (1955) та «Українська Академія наук: Нарис історії. Частина 2. 1931–1941» (1958); Мик. Ковалевського «Опозиційні рухи в Україні і національна політика СССР (1920–1954)»; І. Майстренка «Кризові процеси в совєтській економіці» (обидві — 1955); П. Феденка «Україна після смерті Сталіна» (1956); Б. Крупницького «Українська історична наука під совєтами (1920–1950)» (1957); П. Феденка «Марксистські і большевицькі теорії національного питання»; Г. Костюка «Stalinist Rule in the Ukraine: A Study of the Decade of Mass Terror (1929–39)» (обидві — 1960) та ін.
Інститут припинив існування у червні 1972.
О. С. Рубльов.
ІНСТИТУТ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН — вищий навчальний заклад при Народному комісаріаті освіти УСРР. Створений 1920 у Києві на базі Близькосхідного інституту та Консульських курсів при Українському товаристві економістів (засноване 1917). В інституті діяли консульський і зовнішньоторговий факультети, а також 4 дослідні кафедри: міжнародних відносин і права; світового господарства; організації товарообміну та економіки; торгівлі, тарифів і тарифної політики. Студентами були особи, які вже мали вищу освіту; колишні студенти Інституту східних мов, Інституту народного господарства та інших вузів; робітнича і селянська молодь, яка склала вступні іспити. Відповідно до рівня підготовки частина студентів мала отримати фах вищої кваліфікації (консул, експерт), інші — кваліфікацію торгових агентів, статистиків, митних та консульських агентів. Курс навчання був розрахований на 3 роки.