дипломат Ганс Гритина "дуже добре був ознайомлений з руською і московською мовами".
"Русь" була, сучасною мовою кажучи, "брендовою назвою", і нею не хотіли поступатися усі, хто претендував на її спадщину. Той же Богдан Хмельницький, згодом окреслюючи свої політичні претензії, називав себе "единовласником и самодержавцем Руским" з зазіханнями відповідно "по Львов, Холм и Галич". Тобто для великого гетьмана влада Русі виходить з Києва і охоплює і Русь придніпровську, і Русь прикарпатську, – тобто по суті етнічний ареал русинів-українців. Проте поєднати тоді обидві частини майбутньої України не вдалося, і це стане одним із чинників того, що за Прикарпаттям ще довго буде триматися назва "Русь", а Наддніпрянщина почне далі з різною мірою успіху "покозачуватися" та відповідно за назвою "українізуватися".
У західній Європі українське козацтво певний час сприймали як окремий народ, проте невдовзі його почнуть усе ж сприймати як частину русинів. Тому суттєвим з тих часів є зауваження французького автора П'єра Шевальє (1663), що "козаки – це тільки військо, а не народ, як багато дехто думав". Італієць Г.Пріорато тоді ж писатиме, що "ні походженням, ні укладом життя вони (козаки) ні в чому не відрізняються від русів" (цитую за Д.Наливайком).
Щодо України, то П.Шевальє надає таку інформацію: "Країна, де мешкають козаки, зветься Україною, що означає «окраїна». Це вся територія, що простяглася поза
Волинню та Поділлям і яка входить до складу Київського та Брацлавського воєводства… Україна є дуже родючою країною, так само як Русь і Поділля." Коли у нього мова йде про "Русь", то йдеться про Прикарпаття (Руське воєводство). Таким чином, "Україна" для Шевальє – це Наддніпрянщина, яким за булави Хмельницького оволоділо Військо Запорозьке. В іншого француза Отевіля у загальному описі Речі Посполитої Україна є також лише Придніпров'ям-
