Від Малоросії до України
XIX століття як певний цілісний "історичний", а вже тим більше картографічний образ України для нас видається вочевидь "довгим" — 1795–1914 рр. У 1795 р. відбувся третій поділ Речі Посполитої, який звів кількість "власників" українських земель до двох — Російської та Австрійської імперій. Більша частина північного Причорномор'я з 1790-х рр. належала Росії, а приєднання до неї у 1812 р. Бессарабії остаточно засвідчило занепад османських впливів. Війни Австрії та Росії з наполеонівською Францією лише епізодично зачіпали Україну — в сенсі скороминущих незначних змін австрійсько-російського кордону або ж так і нездійснених планів французьких стратегів щодо розчленування західних володінь Росії. Надалі протягом сотні років у східній Європі були відсутні настільки масштабні воєнні конфлікти, що вони могли б помітно змінити політичну карту регіону. Основний інтерес Росії був спрямований на Балкани та Близький Схід; програна Кримська війна з морськими державами обійшлася Петербургу втратами дрібними і тимчасовими; Росія, Австрія (з 1867 — Австро-Угорщина) та Пруссія (з 1871 — Німецька імперія) до пори були міцно пов'язані одна з одною співучастю у контролі польських проблем. Польські повстання 1830–1831 та 1863 рр. були придушені, засвідчивши вихідну недостатність потуги поляків. Очікування, що на цьому просторі міжімперської стабільності сколихнеться якесь нове "питання", видавалося принаймні наївним.
