ведливість, критикую адміністрацію по робочих і інших питаннях, мотивовано не відвідую політзаняття.
З ініціятиви директора за 7, 5 років праці — шість доган (більше, ніж у всіх разом узятих робітників техконтролю на Україні), при чому три з них — за останні два місяці (в той час як на партзборах відкрито говориться, що мені не місце в радіотелецентрі з-за моїх переконань, директор планомірно й неприховано готує звільнення); за єдиним винятком ні однієї цілої тринадцятої зарплатні; безконечні необгрунтовані обвинувачення в неіснуючих гріхах. Так може діяти тільки людина, якій дає надхнення безкарність. І все це — при повній байдужості і на очах усього колективу; мої неодноразові звертання до місцевкому не дали ніякого результату.
Особливо натиск посилився після протизаконних дій проти мене й моїх знайомих з боку Чернівецького УКДБ влітку 1976 р. і наклепницької статті В. Пелеха в обласній газеті 12 грудня 1976 р. Директор радіотелецентру цілком затратив почуття міри і за ці три роки йому пощастило створити навколо мене і групи, в якій я працюю, абсолютно неробочу атмосферу, де процвітають доноси й підозріливість, підглядання і підслухування. Для прикладу, в останній час директор до того дійшов, що їздить за мною по п’ятах після командировки і перевіряє кожен мій рух.
Всі дії проти мене, якими б демагогічними фразами вони не прикривались, я розглядаю як дискримінацію за мої моральні і політичні переконання, як грубе порушення природних людських прав на працю і свободу переконань. Я готовий боронити свої переконання у вільній і відкритій дискусії, але не можу нічого, крім слова правди, протиставити незаконним переслідуванням КДБ, наклепові в газеті й безчесним намаганням адміністрації позбавити мене праці — єдиного джерела існування моєї сім’ї.
Як часто і з яким обуренням пишуть наші газети
