Свідок: Так, говорив. Я намагався його переконати. Наводив дані про те, що питома вага євреїв серед людей з вищою освітою набагато вища, ніж у національному складі СРСР. Але на нього нічого не діяло.
Головуючий: Які у вас взаємини з підсудним?
Свідок: Після 1976 року, коли із статті в газеті я довідався, якою непривабливою діяльністю займався Зісельс, я не міг ставитися до нього з пошаною.
Адвокат: У розмовах з вами чи звинувачував Зісельс уряд СРСР?
Свідок: Ні.
Адвокат: Чи критикував Зісельс у цих розмовах державний лад СРСР?
Свідок: Ні
Адвокат: Чи висловлював Зісельс наклепницькі вигадки, що порочать наше суспільство й державу?
Свідок: Ні.
Підсудний: Хто був присутній на нашій розмові?
Свідок: Захаров, Яремкевич та інші співробітники бухгальтерії.
Після цього запитання Зісельс Й. С. звернувся до суду з заявою про те, що покази свідка Остапенка — неправдиві, бо вони заперечуються показами свідків Захарова й Яремкевича на попередньому слідстві й показами свідка Захарова в судовому засіданні. Ця заява викликала гнівну реакцію Остапенка, після чого стало зрозуміло, що взаємини між ним і Зісельсом дійсно погані.
Далі Зісельс Й. С. зробив заяву про те, що показам Остапенка не можна довіряти ще із-за поганих взаємин між ними, які склалися починаючи з 1972 року, коли Остапенко вимагав на профспілковому зібранні звільнення Зісельса.
Ці заяви Зісельса, а також гнівна реакція Остапенка не відображені в протоколі судового засідання. Клопотання Зісельса про внесення їх у протокол було
