8 грудня 78 р. був арештований, а 5 квітня 79 р. засуджений на 3-річне ув’язнення і каторжну працю, розлуку з сім’єю, 8-річним сином і друзями мій чоловік, Йосиф Зісельс.
Й. Зісельс всі свої сили витрачав на те, щоб помогти людям, які страждають із-за порушення законів нашої держави і міжнародних документів щодо прав людини.
Мого чоловіка обвинувачували за статтею 187-1 КК УРСР (190-1 КК РРФСР) за розповсюдження й виготовлення «наклепницьких документів на радянський державний і суспільний лад». Практично суд був закритим.
Слідство не потурбувало себе поданням доказів вини Й. Зісельса.
Покази свідків, допит підсудного, оборонна промова адвоката переконливо показали всю абсурдність звинувачення. Наклепницький характер матеріалів, забраних на обшуках у нашому домі, суд взагалі не розглядав. Проте присуд винесений.
У своєму останньому слові Йосиф Зісельс говорив, що сьогодні, як і раніше, перед судом стали книги. Але історія показала, що «рукописи не горять».
Він сказав: «Мені 32 роки. Я вибрав свій шлях у жит-
