ше розмовна інтеліґентна, далеко відійшла від своєї народньої мови, а тому й від наддніпрянської літературної і робить вражіння якоїсь мішанини українсько-московсько-польської мови, з великою домішкою інтернаціональних слів, і нагадує мову небіжчика дореформованого „Галичанина“, при чім складня реченнів і наголоси — часто зовсім польські.
Це треба пояснити почасти тим, що галицька інтеліґенція, за останнє півстоліття занята була політичною боротьбою за своє національне єстнування, і не мала часу звертати уваги на вироблення мови, навіть не зібрала словника галицької народньої мови. На потрібні їй поняття, вона нашвидку черпала слова з багатих чужих літератур, не відаючи часто, що український народ по обидва боки Збруча має свої давні слова на ті поняття. А найчастіше, бажаючи уникнути полонізмів, галицькі письменники умисне відкидають чисто українські слова, які вживаються народом на всьому просторі України, тому тільки що вони згучать однаково, або майже однаково, як і в польській мові і заміняють їх менче відразливими їм — московськими, яких український народ нігде не вживає. А разом з тим, під впливом школи й життя, галицька інтеліґенція присвоїла собі, не помічаючи того, чисто польські звороти
