Звичайно, що Сковороду зрозуміли так, як-слід, тільки тепер, коли було видано зібрані мною його твори, але треба нагадати, що було Петербурзьке видання його творів, яке звернуло на себе увагу й російської журналістики, а що найважніше — Сковороду визнав, слідкуючи за Хіждеу, „родоначальником и русской философской мысли“ арх. Гавріїл у своїй „истории русской философии“. Одначе, річ не в тому; очевидно, що Ерн мав на увазі вплив Сковороди на представників російської філософської думки, якого справді було дуже мало, а те, що Сковорода був найвидатнішим оригінальним філософом, який вийшов з українського народу, він зачисляє його до „русского“ народу. Ерн підкреслює це й дає своїй книжці про Сковороду такий заголовок „Русский мыслитель Г. С. Сковорода“, коли треба було-б сказати „Український філософ Г. С. Сковорода“. М. Ф. Сумцов звязує Сковороду з старим українським письменством і називає його не першим паростком, а останньою розкішною квіткою старого життя й світогляду українського народу. З боку літературних форм і філософських трактатів і віршів Сковороди це так, але не з боку змісту його філософії. В філософських питаннях Сковорода великий новатор і революціонер, який не мав попередників і не тільки не був звязаний з старою традицією, але попередив думки свого часу, що навіть для наших часів він є великий утопіст — і тут треба згадувати з української старовини не про Івана Вишенського, що стояв по суті на догматичному ґрунті в релігійних питаннях, а був революціонером у соціяльних, а скорше про соцініян — цих лівих радикалів протестантів, що їх проповідь мала успіх і серед українців, але й вони не були такими великими ієресіярхами в християнстві, як Сковорода. Що до песимізму Сковороди, то й тут Сковорода виявляє не тільки індивідуальний, а здебільшого вселенський песимізм, „міровую скорбь“, якої майже не знало старе українське письменство, оповідаючи найбільше про сумну долю України. Що до символіки Сковороди, що її М. Ф. Сумцов теж виводить з старого українського письменства, то й тут на наш погляд більший вплив на Сковороду мала патристика Максима Сповідника й ин. або твори Філона Іудеянина, аніж старе українське письменство: перша мала вплив на все алегоричне зрозуміння біблії, що була основою його філософії, а друге могло мати вплив тільки на його поетичні твори. Чи мав Галятовський вплив на студіювання Сковородою біблії, що обстоює М. Ф. Сумцов, ще ним не доведено, а сам Сковорода свідчить, що його проводарями в філософії були грецькі, римські класики, Філон Іудеянин, учителі церкви, особливо „голова усім біблія“. І справді, біблія була основним джерелом його філософських і бого-
