тим більше, що вона просто зазначається в початку кожного вірша, як текст, як зерно, з якого виростає мораль. Байки його також так само мали такий-же глибокий зміст і в кінці кожної (щоб краще її зрозуміти), наводиться „й сила“ цеб-то зазначається, як треба її розуміти. Ми не можемо сказати, як поширені були харківські байки Сковороди серед читачів з простого народу, але про „Сад божественних пісень“ ми маємо доказ, який свідчить за величезний успіх одної з них — „Всякому городу нрав і права“ серед народу. Українські сліпці-бандуристи співають її й досі, хоч в ній є окремі вирази, незрозумілі для сліпців і для слухачів.
Але коли ця пісня так уподобалася людові, що війшла в репертуар кобзарів-лірників, то нарід, звичайно, розумів та свідомо засвоював і де-які инші пісні „Саду“, такі, наприклад, які формою і нагадують народні українські пісні (як, наприклад „Ой ти птичко жовтобока“).
Щоби зрозуміти, чому пісні Сковороди ширилися серед простого люду, треба ще згадати, що їх сам Г. С. Сковорода поклав на музику і, таким чином, бандуристи та лірники мали в них готовий матеріял, який вони потім розносили по українських містах, селах, хуторах базарах та ярмарках.
Г.С. Сковорода був не лише гарний співець та музика, але й композитор; мелодії, які він складав, відповідали духові та змістові його духовних віршованих творів та подобалися тодішньому суспільству. І ось тоді на Слобідській Україні, на приватних зборах ці пісьні співувалися не тільки соло, але й хором, Одна з цих його пісень війшла і в так званий богогласник, цеб-то літературний збірник кантів, духовних пісень різних письменників. А пісні богогласника в свою чергу співалися й серед народу та пристосовувалися і змінялися народом. Але все-ж треба сказати, що Сковорода на простий нарід впливав переважно живим словом, яке відображало його світогляд, що так яскраво ним був висловлений у його трактатах; різниця полягала лише в формі, тут Г. С. Сковорода вважав на розуміння слухачів їі, напевне, переважну увагу надавав етичним поглядам своєї проповіди; одначе він також звертав увагу на те, що внутрішнє духовне життя людини є важливіше від зовнішнього, яке він змалював дуже сатирично в пісні „Всякому городу нрав і права“.
Всі твори Г. С. Сковороди мають ідейний зміст. Теж саме треба сказати й про його усні розмови серед інтелігенції, які потім перетворювалися у філософські його трактати. Ми знаємо непохитну вдачу (Сковороди — це був моноліт — і переконані, що суть ідейної проповіди Сковороди серед народу була та-ж, що й серед інтелегенції. Вихова-
