тую ґалеру за мальовані облавки[1] брали
та на пристань стягали;
од дуба до дуба
345.на Семена Скалозуба
паювали.
Тогді златосинії киндяки — на козаки,
златоглаві — на отамани,
турецькую білую габу — на козаки, на біляки,
350.а ґалеру на пожар спускали.
А срібро-злато на три части паювали:
первую часть брали — на церкви накладали,
на святого Межигорського Спаса, на Трехтемировський манастирь, на святую Січовую Покров давали, —
которі давнім козацьким скарбом будували,
355.щоб за їх, вставаючи й лягаючи, милосердного Бога благали;
а другую часть по-між собою паювали;
а третюю часть брали,
очеретами[2] сідали,
пили та гуляли,
360.їв семитпядних пищалей грімали,
Кішку Самійла поздоровляли:
„Здоров,“ кажуть: „здоров, Кішко Самійлу,
гетьмане запорожський!
Не загинув єси у неволі,
365.не загинеш із нами козаками на волі!“
Правда, панове, полягла
Кішки Самійла, голова,
в Київі-Каневі манастирі…
Слава не вмре, не поляже!
370.Буде слава славна:
поміж козаками,
поміж друззями,
