1.Не ясний сокіл квилить-проквиляє,
як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи християнські поклон посилає,
сокола ясненького рідним братом називає:
„Соколе ясний,
5.брате мій рідний!
Ти високо літаєш,
чому в мого батька-у матері ніколи в гостях не буваєш?
Полинь ти, соколе ясний,
брате мій рідний,
10.у города християнськії,
сядь-пади у мого батька й матері перед воротьми,
жалібненько проквили,
ще моєму батьку й матері більшого жалю завдай!
Та нехай мій батько добре дбає,
15.ґрунта, великі маєтки збуває,
скарби збірає,
хай синів своїх з тяжкої неволі турецької викупає!“
То брат-товариш теє зачуває,
до брата-товариша промовляє:
20.„Товаришу, брате мій рідний!
Та не треба нам в городи християнськії поклону посилати,
своєму батьку й матері більшого жалю завдавати:
бо хотя наш батько й мати будуть добре дбати,
грунти, великі маєтки збувати,
25.скарби збірати, —
та не знатимуть — де, в якій тяжкій неволі турецькій синів своїх шукати,
що сюди ніхто не захожає
і люд хрещений не заїжджає,
тільки соколи ясненькі літають,
