Навіть в XV віці, після завоювання турками Царьгороду, тоді, коли літописець московський вже міг почути „ослабу нѣкую малую отъ ига татарскаго“, для України лихо тільки починалось: віки XVI і XVII були найгіршими часами лихоліття татарського й турецького. Турки покорили під себе ґреків, сербів, болгарів, молдавців і хотіли звоювати все, що було поблизу. Вони підмовляли кримських татар і помагали їм робити наїзди на Україну.
Року 1482 кримський хан Менґлі-Гірей спустошив всю Київщину й погнав всю людність, що не встигла поховатись, разом з воєводою Київським Іваном Ходкевичем та його родиною у неволю бусурманську. Далі знищив він Волинь і Поділля. Під час цих своїх наскоків забрав він з України кілька сотень тисяч невольників у Крим. Року 1537 було виведено з однієї Волині 15,000 бранців, 1575 року з Галичини, Волині й Поділля виведено 55,340 душ і т. д. Герберштейн оповідає, що Махмет-Гірей вивів на Таврію „ясирь“, у якому було більш 800,000 душ[1]. Частину з них він просто замордував, а решту попродав у Кафі (Феодосія). Самовидець XVI віку, Михалон Литвин, переказує, що один жид-міняло, який сидів коло брами у Кафі й бачив страшенні ясирі, котрі що-дня проходили повз нього на продаж, питав у Литвина, чи лишилися ще люде на Вкраїні, й звідки їх береться така сила.
Набігаючи на Україну, татарська орда тисяч у 20–30 душ мала у двічі, а часом і втричі більш коней, бо всякий татарин гнав з собою на поводі ще одного чи двох коней, щоб вантажити на них здобич, і у всякого з них біля сідла було привязано чималі пасми ремнів, різаних з недубленої шкури, що звалася сирицею, щоб було чим вязати „ясирь“ — живу здобич. Ускочивши в Україну, орда поділялася на три загони, з котрих один біг верстов на сто уперед, другий на стільки ж у праву руку і третій — у ліву. Одбігши так од головного табору, всякий загін поділявся ще на три загони, а далі ті загони верстов за 150 од головного табору поділялися ще всякий на три загони,
- ↑ Пк. 6, т. І. ст. 74 і далі.
