|
40.його тіло поховати, |
Потроху татарські наскоки стали зустрічати собі одсіч на Вкраїні. Народилися такі люде, що почали боронити хліборобські села. Ця сила була — козацтво. Спочатку козаками звались вільні вояки, що по своїй волі ходили в степи за здобиччу, або ставали на службу до якого князя чи царя московського. Були козаки християнські й татарські. У землі Рязанській козаки здавна держали сторожу на грянпці. Багаті й вельможні пани на Вкраїні та Білій Русі стали підмовляти козаків укупі боронити землі й навіть самим ходити до татар за здобиччу.
Наша пісня № 11 („про Байду“) оспівує дуже цікаву історичну постать — українського магната Дмитра Вишневецького, родом з Волині (з Кремінеччини). Вишневецький жив у половині XVI століття й болів душею за Вкраїну, що весь час руйнували її татари та турки. Він захопився ідеєю приборкання Кримської Орди спільними силами України та християнських сусідніх держав, а саме — Москви й Литви. На початках 1550 років на острові Хортиці, на Низу, коло кримських кочовищ, в самій середині „дикого степу“, поставив він замок і став збірати навколо себе козаччину (це було фактичне заснування Запорожської Січі), а тим часом почав зносини з Литвою й Москвою. Отжеж Україна в ті часи була дуже мало залюднена (не так, як на пів століття пізніше), й через те Вишневецький не мав власного козачого війська більше, як дві-чотирі тисячі; Москва ж і Литва ставилися до його ідеї дуже прихильно, однак же реальної підмоги не давали через политичну суперечку й через те, що боялися дратувати Турка. До 1562 року Вишневецький вів героїчну боротьбу з татарами, боронив від їх нападу Україну та бив їх і в самому Кримі, й коло Перекопу, й коло Азова, але потім загинув траґично.
- ↑ Пк. 6, т. 1, ст. 145.
