де пошукає, де поховав, то й є; так усі й познаходив. Поїхали, повінчалися й живуть та й на батьківськім ґрунті.
Пан позаздрив, що в Данила жінка гарна, — хоче одняти. От і сказав:
»Даниле! Щоб наробив пива, а як не наробиш, так я скажу правду тобі, що я в тебе жінку заберу!«
Данило зробив; одвіз теє пиво, оддав. І дає пан йому дерево, щоб він зробив живі гуслі. —
»Тілько не зробиш, так заберу жінку!« каже.
Коли він привіз додому те дерево, то заплакав. »Я зроду й не бачив і не знаю, які там гуслі живі!«
Йому жінка каже:
»Не журись, Даниле, — лягай спати!«
Данило ліг спочити. Устав — аж уже й гуслі готові; він на хуру, та й повіз до пана. Пан ізвелів, щоб повигонили кури й гуси, воли й коні. Данило виїхав у двір. Пан каже:
»Стій, Даниле!«
Тут повигонили все… Пан із панею в горницях був. Данило як різнув на гуслі, — так кури й гуси, воли й коні танцюють, а пан з панею й собі в горницях танцює… Уже втомивсь, кричить:
»Годі, вражий сину, Даниле!«
Та Данило як різне, то пан аж місця не найде — танцює!
І звелів Данилові:
