Вона тоді вилізла з води, розпитались, побалакали собі… А далі вона й каже:
»Куди ж ти йдеш?«
— Та йду!… Хто його зна, — каже, — куди, хто його зна й чого!«
»То може ж таки«, пита, взнаєш куди?«
— Та так і так — до чорта, — каже, — іду́ в пекло.«
»О, знаю ж, до якого чорта ти йдеш — до мого батька.«
— То порадь же мені: куди його йти.«
»Добре; дай же попереду мені крильця!« — все ще не хотілось, щоб був він її чоловіком.
— Ні, — каже він, — попереду забожись, що будеш мені жінкою, то тоді й оддам.«
Бачить вона, що нічого не зробить, забожилась і каже:
»Слухай же«, каже, »тепер я тобі за жінку, то слухайся мене, може, од батька одможешся; а не будеш слухатися, то нічо́го не поможеться, бо мій батько дуже сердитий. Там у мого батька«, каже, »три хати в дворі, — моя крайня, то ти й іди́ просто, та так, щоб сестри не бачили.«
І розказала йому все: як і що, куди йти, яка доро́га.
»А мені«, каже, »дай крильця, то я полечу, буду тебе виглядати.«
Він оддав тоді крильця, вона полетіла, а він пішов.
Ну, пішов він та й іде. Довго він там ішов,
