Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/93

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


то просто йдіть у хату й почнем хазяйнувати по свойому.«

Увійшов отаман у хату, стали їм давати вечеряти. Вийняв він пляшку горілки, а другу наливки, а третю меду — й тут такий бенкет підняли, що ну! І співи, і танці, і все…

А дівка-чорнявка порається у другій хаті — оджимає сорочки. От увіходить наймит Петро, а дівка й каже:

»Будь ласкав, Петре, піди до хижі, пошукай: чи нема де у нас свічок? А то мені ще багато прати.« А Петро й каже:

»А ти, дурна, не знаєш, що й робити: у нас у дворі є багато кухов із оливою — пішла-б та наточила, то й було б з тебе чим світить і на завтра, не то на сьогодні — однаково біля їх нікого нема. А хазяїн так загулявся, що й усі можна кухви повивозити — то й не чутиме: такий куций бал підняли!«

Дівка-чорнявка й каже:

»Та й правда! Піду наточу цебер, то й буде з мене на цілу зіму. Посидь же, Петре, в хаті, а я побіжу та вточу.« І пішла дівка.

Тільки що взялась за чіп, щоб одіткнуть, а гайдамака й каже: »А що, чи готово?«

А дівка-чорняка й охолола та й каже:

»Ні, ще!«

Прийшла до другої кухви та й застукала. І там обзивається: »А що, чи готово?«