Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


8. Безщасний Данило й розумна жінка.

Як був собі безщасний Данило та служив — служив рік і другий… Що дослужить грошей та де заховає, то оглянеться, аж їх уже й нема! Він служив, може, років з десять, — та все, що заховає гроші та пошука — то й нема.

От він пішов. Іде́ та йде — аж у чоловіка камінець лежить перед порогом, щоб не грязько було, — половина камінця… Він каже:

»Здоров був, дядьку!« Той йому: — Здоров!

»Чи не треба тобі наймита?«

— Чому б, каже, не треба? Та нема грошей — нічим платити.

»Я«, каже, »дядьку, наймуся до тебе за цей камінець — рік буду, щоб я знав хоч, що в мене камінець буде.«

Той йому: — Ну, як хоч: хоч і служи!

Він служить рік. Вислужив рік — і дав чоловік йому той камінець. Він тільки що в руки взяв, — камінець упав і розсипавсь… А той чоловік дав йому злота грошей. Він і пішов. Аж чоловік горшки везе, та й побив… Він купив ладану за цілого злотого, взяв там